“В лаблодарите пьедестал
 И добрий гений на планете
 Великий Ленин гордо встал
 И смотрит с площади в бессмертье.»

Я стою на майдані у рідному Харкові.
На споруду дивлюся, а серце огорнює щем
Пролетіли ворони кудись і прокаркали
І спохмуруне небо взялося осіннім дощем.

П’едестал червоніющій, лабродаритовий.
Величезна статуя руку спрямувала у бік.
Вшанували –таки мармуровими плитами.
При житті був низенький на зріст чоловік.

І за що така шана?Ніяк не второпаю.
Може він Україну, як син свою матір любив?.
Муравйова наслав зі своею сволотою
І безвинних у Києві стільки людей загубив.

Українською не заговориш на вулиці.
Бо негайно отримаеш пулю нагальну в лице.
Приголубить шаблюка ураз по потилиці,
Як що ти в вишиванці, лиш тільки за це.

Хто кривавий терор розпочав не вагаючісь,
І посіяв Гулаги під спалахи злої зорі.
Чіи згадав він про Божую кару конаючі,
За мільони, що з’їли його людожери –псарі?

Як же довго йдемо ми непевною ходою.
Ми ж козацького роду , панове –брати.
Україна ніколи не стане свободною,
Як що будуть в пошані лукаві кати!