З неба, перший іще, по-дівочому чистий,
Сніг на втомлену ляга навкруги.
І вона засина малюком у колисьці.
Так її заколисують сині сніги.

Білий морок усюди, ні краю, ні броду.
Тільки шерхіт ледь-ледь від сніжинок луна.
Тільки вічність незрима десь поруч проходить.
Бо без неї на світі нічого нема.

Чагарі у снігах, і кущі, і дорога.
Легко дихається, наче п’ється блакить.
Молодіє душа і думки славлять Бога
За життя і за те, що дарує цю мить.

Бабешко В.С.