Сосни дзеркалом вод задивились.
Гладь прозора, прозора журба.
Горобиноньки зачервонілись.
Біля греблі сумує верба.

У перлинову цю прохолоду
Листя з шелестом легким летить.
Аж душа завмира від природи!
В неї кожну ловитиму мить.

Непоказний на вигляд зілинки
Я підношу уклін до землі.
Наче зіроньки, краплі росинки
Кришталевою стежкой лягли.

Небо зранку замріяне синє.
Як молитву, я знову, ізнов
Заклинаю: ”Живи, Україно!”
Біль, наснага моя, та любов.

В.С. Бабєшко