Я серце своє в ревнощах палю.
В болоті наговору і журіння.
Душею я ніяк не визнаю,
Що нелюбимим звуся я виднині.

На милину у час глухий ріка
Наш корабель любови посадила.
Цвіте несталісь у усіх віках,
Як лотос, в жовтопіннних водах Нила.
І зраджують любов усі віка.

Не дай Бог пережить це, як війну.
А він дає, бо всі його ми діти.
Любов і нитку Ариаднину.
Держитеся за неї, не порвите.

Ми крутемося в лабіринті днів.
І заздрість заїдає нас і скука.
О. всі плитки-розвага списів-слів!
І ревнощів непереборна мука.

Нема того, до котрого ти звик.
Ні помочі не ждеш і ні поради.
Живеш іще, а світ поволі зник,
В очах твоїх від скоенеї зради.