З неба, перший іще, по-дівочому чистий,
Сніг на втомлену ляга навкруги.
І вона засина малюком у колисьці.
Так її заколисують сині сніги...

Сосни дзеркалом вод задивились.
Гладь прозора, прозора журба.
Горобиноньки зачервонілись.
Біля греблі сумує верба...

Коли бузок у травні зацвіта,
Лиловий, прохолодний та духмяний.
Я забуваю про свої літа
Від єлекстру молодості п’яний.

Влітку сонце над Салтівкой рано встає,
Хоч дрімае іще Старий Харків.
Ми бродили з тюбою,кохання моє
По бульварам, проспектам и паркам...

Над нами небо наше сине.
Реви , мотор, не підведи.
На захист неньки Украіїни
Готові встати ми завжди...

На сіннику у напівсутінках
Пійшли в минуле стреси і турботи.
Ми лежимо тихенько, чуя як
Шепоче даху дощік свої ноти. [...]

Тоне місяць в ставку на біду.
Хоч на поміч мене ти поклич.
І тихенько стежиною йду
У цю дивну замріяну ніч. [...]

Де доскональсво, людино, скажи?
Скільки пройшло на землі покоління.
Злом та скорботою множуться тІнІ
На кровожерні твоі рубежи. [...]

В полон попав у сорок першому.
А опісля повалення Рейстагу,
Полон йому поставили вину
Та кинули в концтабори Гулагу.