“В лаблодарите пьедестал И добрий гений на планете Великий Ленин гордо встал И смотрит с площади в бессмертье.»
Я стою на майдані у рідному Харкові. На споруду дивлюся, а серце огорнює щем Пролетіли ворони кудись і прокаркали І спохмуруне небо взялося осіннім дощем.
П’едестал червоніющій, лабродаритовий. Величезна статуя руку спрямувала у бік. Вшанували –таки мармуровими плитами. При житті був низенький на зріст чоловік.
І за що така шана?Ніяк не второпаю. Може він Україну, як син свою матір любив?. Муравйова наслав зі своею сволотою І безвинних у Києві стільки людей загубив.
Українською не заговориш на вулиці. Бо негайно отримаеш пулю нагальну в лице. Приголубить шаблюка ураз по потилиці, Як що ти в вишиванці, лиш тільки за це.
Хто кривавий терор розпочав не вагаючісь, І посіяв Гулаги під спалахи злої зорі. Чіи згадав він про Божую кару конаючі, За мільони, що з’їли його людожери –псарі?
Як же довго йдемо ми непевною ходою. Ми ж козацького роду , панове –брати. Україна ніколи не стане свободною, Як що будуть в пошані лукаві кати!
|