Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.

По-звірячому били,кидали кати нас за грати.
Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
В українські серця вкарбувалися прокляті дати
І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.

Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
Українці ми з нею, а не хохоли з давнини.
Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.

Що ж скаженним душі чорнота притаманна,    
Не холонить у них каменець яничарських сердець.
Україну роздерти-таке їх негідне завдання
І до ради нової вести нас ізнов, як овець.