Ти вже вільна-зрадів би Тарас.

Тільки треба мерщій виганяти

Те холопство, що в душах у нас.

Ми і досі ще є українці,

Хоч чужі нас за руки вели.

Хоч цькували свої і ординці,

Заганяли у концтабори.

Скільки сліз пролилося і крові,

Але ж доля вела до мати.

Не зріклися ми рідної мови,

А цього так хотіли кати.

Нездоланного племені діти

В нас і пям’ ять, і віра живі.

Як із піни колись Афродіта,