А життя, наче зебра, де смуг тисячи. Воно биле і чорне для різноманітності. Ми веземо свій віз і удень і вночі. Безподобства на ньому та благодійності.
Віз на спуску безжально товче нас у зад, Стимулюя нейрони свідомості стомленя. Плетемось на узвізі, бо тягне назад. І на спинах , аж сіль виступа новотворена.
А , коли нам не треба нікуди спішить, Ми милуємось травкою, небом неореним. Пам’ятая поета, «мол весело жить» Да життя у кредит малувато даровано.
Повернути б оглоблі кудись на часок Та мораль від буття хомутом засупоненим Не дае до тіх пір, докі вийде нам строк, Зрозуміти ледь-ледь у житті Богом створенним.
|